Сілець

 

Місце розташування поховання (географічна назва, карта та координати GPS) с. Сілець, Тисменицький район, Івано-Франківська область
Дата здійснення поховання 1915
Вид поховання (одиночне чи масове поховання), розміри, форма та схема поховання масове, могила українських січових стрільців поряд на Лисій Горі, поруч з дорогою Івано-Франківськ –Галич.
Наявність зовнішніх надгробних форм (хрести, пам’ятники, надгробні насипи і т.д.) та написів на них земляний конусовидний насип увінчаний березовим латинським хрестом.

У 2015 р. поблизу могили встановили меморіальний знак борцям за волю. Автором цього проекту і координатором його став Михайло Ковальчук.  До відкриття знака матеріально спричинилися сільські громади сусідніх сіл, на кошти яких було впорядковано території довкола могили полеглих у 1915 р. січових стрільців і встановлено меморіальні таблиці на могилі й знакові. Пластуни разом із ковалем із Викторова Віктором Зелінським виготовили

Характеристика збереження надгробних форм (аварійний, незадовільний, задовільний, добрий, відмінний стан). добрий
Відомості про історико-культурний облік та відновлювальні чи реставраційні роботи Могила тричі сплюндрована: польською і двічі радянською владами. Остаточно відновлена 1 жовтня 1989 р. Федір та Ігор Бибики відновлювали  могилу.
Інформація про кількість ідентифікованих і неідентифікованих похованих вояків  Поховані десятник Василь Данилюк, стрілець Василь Гасюк, Петро Бейсюк і ще два невідомі усуси.
Локальні історичні відомості чи історично-військові події, пов’язані з даним похованням та інша інформація Після успішних боїв на г. Маківці австрійська армія, до якої входив Легіон УСС, протягом червня 1915 р. продовжила наступ на позиції російських військ у напрямі Галича. Неподалік від сіл Викторова і Сільця, близьких до лінії зіткнення, січові стрільці вели позиційні бої у місцевих лісах. Після двотижневого протистояння січовики змусили російське військо відступити. 28 червня 1915 р. Галич зайняли загони поручника О. Левицького і сотника Д. Вітовського.
У вересні 1915 р. на узліссі, поблизу автодороги Галич–—Станиславів, котра сходиться з викторівською дорогою, побратими разом із сільськими громадами Викторова і Сільця висипали загиблим воякам УСС високу могилу. Вона мала вигляд трапеції, була три метри завдовжки й заввишки понад два метри. Над нею здіймався масивний чотириметровий дубовий хрест, на табличці якого був напис: «Тут спочивають Українські Січові Стрільцї — вістун Данилюк і инші, упавші в бою за українську волю 17.VI.1915».Крім цієї могили, на сілецьких полях навпроти викторівського лісу були ще два одиничні поховання вояків УСС, які могли загинути або раніше, або пізніше, оскільки бої на цій лінії зіткнення відбувалися також і в 1914-му, і в 1916 рр.
Так усі могили простояли до кінця 20-х років. У 1928 р. до Станиславівської філії Товариства охорони воєнних могил надійшло повідомлення про те, що на викторівських землях без належного догляду перебувають 15 могил УСС. Керував філією громадсько-культурний діяч парох Тязева (1904-1913) і Ямниці (1913-1944) о. Юстин Гірняк. За спробу спорудження пам’ятника на могилі без дозволу воєводства йому загрожував штраф 500 злотих або місячний арешт. Перевіривши інформацію, о. Ю. Гірняк сповістив про існування чотирьох могил. Хоч насправді могил було лише три. Тоді й прийняли рішення висипати січовим стрільцям спільну братську могилу і встановити на ній пам’ятник. У 1929 р. на зібрані кошти виготовили проект пам’ятника, а навесні 1930 р. до воєводства внесли прохання про дозвіл на його будівництво. Тривалий час відповіді не надходило, тому організаційний комітет вирішив звозити будівельний матеріал на Чубату Гору навпроти дороги, що веде до Духової криниці, на ділянку землі, яку для громадської справи подарував житель с. Сільця Петро Сеньків. За спорудження могили взялися жителі довколишніх сіл — Викторова, Сільця, Тязева й Ямниці. Селяни викопали яму завглибшки з три метри, зробили широку дубову домовину, склали в ній прах стрільців з усіх могил та залили домовину бетонним розчином. Із колишніх бійців УСС і УГА була сформована варта, яка дві ночі охороняла поховання від можливого руйнування з боку мазурів, що проживали неподалік від могили.
Однак втілити в життя задумане тоді не вдалося. Польська влада, яка раніше ніяк не реагувала на проведення робіт, заборонила будівництво. Причиною послужило те, що напередодні нового 1931 р. автомашина воєводи, який повертався вночі з Бурштина додому, не вписалася у поворот і врізалася у насип із гравієм. Цей інцидент призвів до того, що повітовий уряд конфіскував весь будівельний матеріал Більше того, воєводство не затвердило проект пам’ятника і планувало провести заново ексгумацію з метою перенесення праху стрільців на цвинтар у с. Сілець. Але цього не сталося, позаяк могила вже була висипана і на ній встановили хрест.
Недільного зимового ранку 1931 р. стрілецьку могилу було
освячено. Отець Гірняк відправив панахиду, з патріотичною промовою виступив відомий публіцист і педагог Н. Даниш. Так могила височіла декілька років і згодом розсунулася. Українці не хотіли її відновлювати, бо поляки могли зрівняти могилу із землею і познущатися над пам’яттю січових стрільців. Тільки для локалізації поховання висадили п’ять грабів, за кількістю похованих у ній вояків.
У 1942 р., під час німецької окупації, могилу відновили. Молодь з довколишніх сіл заново висипала земляний курган, увінчавши його високим березовим хрестом. Того ж року на Зелені свята відбувся велелюдний похід до могили.
Радянський період залишив в історії могили свій негативний слід, за яким настали довгі роки її забуття і запустіння. Після війни могилу із землею зрівняли новітні «визволителі», які втоптали хрест у землю. Під час розширення шосе в 1985 р. уродженець с. Ямниці начальник дільниці з ремонту та експлуатації автодоріг республіканського значення Микола Катамай (1925—2008) відмовився прокладати через могилу автодорогу і зрізати граби.
Фото загального вигляду поховання та його частин
Література та історичні джерела Бойчук Н. Пам’яті січових стрільців // Вперед. – 2006. – 16 червня. – С. 7.
Вісник Івано-Франківської обласної ради та Івано-Франківської обласної державної адміністрації. Некрополі. Прикарпаття. – Іванно-Франківськ, 2000. – С. 172.
Івасів Р., Олійник М. Пам’ять про січовиків, похованих край шляху до Духової криниці, вшанували громади Викторова, Тязева і Сільця // Галичина. – 2015. – 16 червня.
Флис Г. Посвяченнє могили в селі Викторові коло Галича дня 23 вересня 1915 року // Вістник Союза визволення України. – 1915. – Ч.45/46. –С. 4–6.
Цюцьмань Т. Їх було тільки двоє…// Вперед. 1993. – 27 листопада. – С. 5.
Цюцьмаць Т. та ін. Сілець з найдавніших часів по наші дні /Т.Цюцьмаць, І.Драбчук, В. Цюцьмаць. – Івано-Франкіськ: Б-чка газ.:”Вперед”, 2002. – С. 64.
Яремчук В. Моя Одіссея (Спогади). – Івано-Франківськ, 2017. – С. 15- 16.
Схема поховання, pdf